Пошук

“Ragnarok” А.С.Баєтт – повість про скандинавських богів, худеньку дівчинку та війну

Людству притаманно згадувати про “кінець світу” під час будь-яких масштабних подій, катастроф чи навіть просто знакових дат. Так, згадаймо хоча б ажіотаж навколо нового 2000 року чи “календаря мая” у 2012 році. Проте коли навколо йде війна, масово і неконтрольовано вмирають люди, а від усвідомлення безглуздості насилля мало не сходиш з розуму, то починаєш задумуватись а чи не апокаліпсис це дійсно, бува, настав?


Есхатологічних міфів (таких, що оповідають про загибель світу) існує багато, але наша сьогоднішня авторка, як, мабуть, і всі шанувальники Скандинавії, зацікавлена одним особливим міфом про Раґнарьок. Раґнарьок, відстороненим свідком якого вона стала у роки Другої світової війни. Поговоримо сьогодні про повість британської письменниці A.S.Byatt “Ragnarok: The End of the Gods”.



Структура повісті, або як міф переплітається з реальністю


Баєтт ділить твір на дві частини: авторську інтерпретацію скандинавських міфів та оповідь про “thin child”, “худеньку дівчинку”, та її життя в евакуації десь у сільській місцевості Англії.


Міф

Іґґдрасіль


“Міфічна” складова повісті являє собою значно доповнений авторськими деталями переказ основних міфічних сюжетів, які ведуть до кульмінації Раґнарьоку. Так, у книгу увійшли легенди про Світове Дерево Іґґдрасіль, рибалку Тора, вбивство Бальдра; цілий розділ присвячено змії Йормунґанд; окрема увага присвячена Одіну та особливо Локі. Втім, використовувати повість як джерело достеменної інформації про міфологію не варто; так, наприклад, авторка додає свій власний винахід до скандинавсько-міфічної картини світу підводне дерево Рандрасіль, як “симетричний елемент” для морського царства. Йормунґанд стає змією жіночого роду, всупереч традиціям. Локі не антагоніст, а скоріше невизнаний геній. Авторка не шкодує епітетів та складних порівнянь справжній челлендж для тих, хто хотів збільшити свій словниковий запас з англійської мови. Нижче наводимо кілька уривків цієї частини у власному перекладі:


“Великої небезпеки та болю зазнав Одін, щоб отримати свої знання; довелося віддати навіть власне око. Одін пізнав ті сили, що повʼязують всі речі між собою, і ті руни, що керували тими силами. [...] Одін володів магією, тобто тим знанням, яке керувало всім живим, включно з богами та людьми. Тих, хто був йому не до вподоби, Одін здалеку вражав на смерть. Він допитував норн, підіймав мертвих і звертався до потойбічних сил заради інтересів асів та ейнхеріїв. Його помста була страшною, а від жертв, які йому приносили, стигла кров.[...] Ніхто не міг витримати погляд його єдиного ока. Всі потуплювались.
Локі ж цікавився речами й тим, як вони влаштовані в цьому світі, лише з власної допитливості. Він не був добрим чи лагідним - принаймні у міфах. У народних казках він поставав частіше таким собі доброзичливим вогняним демоном, який давав вогонь для ватри чи печі. У розповідях про Асґард він завжди з усіх сміявся, був безтурботний та зухвалий - справжня лісова пожежа, що зжирає всіх на своєму шляху.
Інколи він перевтілювався у сокола і полював на дрібну здобич; він приносив свої трофеї додому і розмазував їхні мізки та легені по столу, аби розібратись у прихованій структурі безформної маси. [...]
Понад усе його цікавили вогонь та вода. Вогонь був його стихією, але він вмів обертатися на великого лосося, міг проторити собі шлях крізь гуркіт водоспаду, через вири глибокої водойми, краєм бурхливої річки, яка розходилася навколо великого каменю і знову сходилась, звиваючись і клекочучи. [...] Все це було не тільки цікаво, в цьому крилася справжня насолода. Він насолоджувався хаосом. Йому подобалося, коли все навколо шаленіло, дичавіло, виходило з-під контролю; бурхливість була його спокоєм. Він міг перевернути світ догори дриґом тільки заради власного задоволення, і хотів знати, як би частіше влаштовувати подібний безлад. Він був димом, що здіймався над полем битви. Він був шалом річок, що розносили свої береги, хвилями, що здіймалися над греблями і змивали з лиця землі кораблі та будинки.”

Реальність


Йоркшир, Англія


“Худенька дівчинка”, яка так і лишиться неназваною, це сама авторка, яка теж, бувши дитиною, пережила евакуацію з Лондона до міста Йорк; загалом, вся ця частина повісті є, по суті, автобіографічною. Все починається з того, що маленька героїня отримує від матері-вчительки книгу “Asgard and the Gods”, де були описані основні персонажі та сюжети скандинавської міфології. Історії справляють на “худеньку дівчинку” колосальне враження. Старі боги, суворі, жорстокі, войовничі є для героїні зрозумілішими за романтичний та лагідний образ Йсуса Христа, про якого вона вимушена слухати щонеділі у церкві. “Худенька дівчинка” не розуміє, як з нічого могло взятися все, тому міф про жертвоприношення Іміра видається їй значно логічнішим; їй нудно слухати історію про Адама та Єву, адже вона знає: заборони в історіях існують лише для того, аби хтось їх порушив. “Худенька дівчинка” не язичниця в релігійному сенсі; релігія це абстракція, яка дуже віддалена від її реального життя. А от, наприклад, тонке відчуття тої приреченості, яка є лейтмотивом до міфу про смерть Бальдра, їй зрозуміле. Бальдр був приречений смерти він сам знав про це, Одін-Всебатько знав про це, всі знали. Хай би як старалась Фрігг, хай би як все живе не плакало за світлим богом логіка міфу завжди невблаганна, як і життя під час війни. Бальдр був приречений і помер, ознаменувавши своєю смертю початок кінця. І через усю повість повторюється думка “худенької дівчинки”: її батько, рудоволосий красень та веселун, не повернеться:


“Бальдр пішов і більше не повернувся. Худенька дівчинка знала, що є те, що пропадає, але повертається, а є те, що зникає і більше не знаходить дороги назад. Її батько, з волоссям, мов той вогонь, літав десь під палючим сонцем Африки, і в душі вона знала він не повернеться.”

Приреченість відчуття, яке часто виникає у людей під час масштабних катастроф; відсутність можливості контролю, тотальний хаос лякають і зводять з розуму. “Худенька дівчина”, бувши пʼятирічною дитиною, не до кінця усвідомлює, але яскраво відчуває цей настрій:


“Худенька дівчинка знала, і не відала, що вона знала, що старші в її родині жили у страху неминучої загибелі. Світ, який вони знали, зник. Англійське село не щезло, як інші світи, його не спустошили, не втоптали у багнюку солдатські чоботи. Але страх не зникав, навіть якщо з худенькою дівчинкою про це ніхто не говорив. В душі вона знала її веселий батько не повернеться. В кінці кожного року вся сімʼя підіймала келихи з сидром і виголошувала тости за його щасливе повернення. Худенька дівчинка відчувала розпач, але не знала, що саме вона відчуває.”

Раґнарьок



Раґнарьок, який часто описують як тотальний кінець світу, завершується, як не дивно, життям і світлом. Згідно з легендами, виживуть двоє людей, які дадуть новий початок нашому роду, засяє нове сонце, природа знову розквітатиме. “Худенька дівчинка” спершу не хоче цьому вірити:

“Вона не хотіла читати, уявляти, памʼятати про повернення богів та людей до оновленого світу. Редактор “Asgard and the Gods” обережно зауважував, що, скоріше за все, це християнство спаплюжило початковий кінець легенди воскресінням всього живого. Для дівчинки цього було достатньо. Воне без роздумів повірила у це. Їй потрібний був справжній кінець, темні води, що покрили все суще.”

І от, в одну прекрасну ніч, збувається і друга частина міфу про Раґнарьок з царства мертвих виходить Бальдр; на порозі дому зʼявляється він рудоволосий та веселий батько дівчинки:


“Вона берегла історію про Раґнарьок на той час, коли стане зрозуміло, що її батько не повернеться. Але натомість однієї ночі, після опівночі, коли у вікнах все ще стояла темрява, він повернувся, неочікувано і без попередження. Худенька дівчинка прокинулась. І ось він стояв перед нею у дверях, зі своїм золотаво-рудим волоссям та золотими крильцями на кітелі, і простягав до неї руки, аби обійняти її, коли вона застрибнула на нього.”

Худенька дівчинка та її родина повернулись додому до Лондона. Життя пішло більш звичним ходом, на столі знову зʼявилось масло та цукор, дівчинку більше не лякали тіні тих створінь, про які вона читала. Лондон не був схожий на райський англійський сад більше не було квітів, а дим та бруд великого міста заповнив легені. Зрештою, навіть ясень, який проріс у садочку дичиною (прямий референс до Іґґдрасилю), довелося зрубати:


“Батько худенької дівчинки сказав, що його треба зрубати. Це було дике дерево, і йому було не місце посеред міського садка. Дівчинка любила дерево, але любила й батька, якого доля повернула їй, незважаючи на її похмурі передчуття. Вона дивилась, як він брав сокиру та, співаючи, рубав ясень на дрова, перетворюючи живе дерево на трухлявину. В її голові наче замкнулись якісь двері. Вона має навчитись жити у сьогоденні, сказала вона собі. Жити в домі з садком, в домі, де на столі знову є масло, вершки та солодкий мед. Вона має смакувати мирне життя.”

За воротами дому історія про Раґнарьок все ще чатує на “худеньку дівчинку”:


“По інший бік закритих воріт був яскраво-чорний світ, в якому вона жила під час своєї евакуації. Світовий Ясень, райдужний міст, які здавались вічними, але були вщент зруйновані за секунду. Вовк із закривавленими іклами та загривком, змія у короні з мʼясистих відростків, насмішливий Локі з риболовною сіткою та вогнями, рогатий корабель, зроблений з нігтів мерців, Фімбулвінтер та полумʼя Суртра, і чорна безлика гладінь під чорним безликим небом в кінці всього.”

Але слід памʼятати життя виграє. Мир виграє. Бальдр, найсвітліший бог, вийшов з царства мертвих, вийшов разом з братом Гедом. Син Тора, Маґні, підібрав молот батька і став новим захисником оновленого Асґарду та людей. Лів та Лівтрасір, жінка та чоловік, пережили Раґнарьок у лісі Годміміра і дали початок новій гілці роду людського. Ми дійсно приречені але приречені вижити, збудувати новий, кращий світ і радіти йому кожного доброго і мирного дня.


Трохи відомостей про А.С.Баєтт, авторку повісті “Ragnarok: The End of the Gods


А.С. Баєтт — письменниця та критик із міжнародним визнанням. Здобула освіту в коледжі Ньюнгема (Newnham College) в Кембриджі , викладала в Центральній школі мистецтва та дизайну (Central School of Art and Design), а також була старшим викладачем англійської мови в Університетському коледжі Лондона (1972-1984), перш ніж повернутися до письменницької діяльності на постійній основі. Серед її романів найвідомішим є, мабуть, роман Possession — “Одержимість” або “Володіння” (різні конотації обігруються в самому тексті); за його мотивами було знято фільм Possession 2002 року. За цей твір Баєтт отримала Букерівську премію у 1990 році. Серед інших її робіт - роман “Дитяча книга”, який увійшов до шорт-листа Букерівської премії та приніс авторці премію імені Джеймса Тейта Блека за художню літературу; а також цикл книг “Квартет Фредеріки” (Frederica Quartet), до складу якого входять романи “Діва в саду”(The Virgin in the Garden), “Натюрморт” (Still life), “Вавилонська вежа” (Babel Tower) і “Жінка, що свистить (A Whistling Woman)”. Її книги перекладено тридцятьма двома різними мовами. У 2018 році вона отримала літературну премію Ганса Крістіана Андерсена. Детальніше про письменницю можна прочитати на її сайті.


Коментар авторки статті


З повістю “Раґнарьок: кінець богів” я ознайомилась у рамках написання дипломної роботи. Досліджуючи трансформацію скандинавської міфології у сучасних письменників, я перечитала масу авторських інтерпретацій відомих міфів про богів, їхні пригоди, світи, в яких вони живуть тощо. Фокус моєї роботи був в основному на літературі жанру фентезі, тому зазвичай Одін, Тор та інші персонажі змальовувалися на кшталт героїв коміксів; повість Антоніни Баєтт була разючим контрастом.


Перед нами приклад того, як текст (у всеохопному розумінні слова) впливає на життя, трансформує і навіть формує людський світогляд. Перед нами демонстрація того, наскільки унікальним є пласт скандинавської міфології саме через його здатність бути актуальним в будь-якому столітті. Це історія виживання у жорстокому й одночасно невимовно красивому світі.


Скандинавська міфологія теж жорстока і невимовно красива і для “худенької дівчинки”, і для мене особисто. Примхливо поєднуються в ній криваві розплати, війни та страждання з щирою любовʼю до природи, до життя, до, як не парадоксально, людства. Дуже тонко відчуває це “худенька дівчинка” (а, скоріше, сама Баєтт): живучи в ідилічному англійському селі, над яким постійно висить чорна загроза війни та смерті, героїня відчуває особливу близькість з міфом, скажімо, про смерть Бальдра. І не дивно, що християнська міфологія з її романтизмом, підставлянням другої щоки та добротою до всіх ближніх видається дівчинці як мінімум недоречною. Вона ставить собі те саме питання, яке рано чи пізно ставить собі майже кожен: як міг бог, якщо він такий добрий та ласкавий, приректи людей на такі страшні муки?


Давні боги значно більш щирі. Вони не приховують своєї неідеальності, неповноцінності, своїх недоліків. Вони помиляються, вони не знають, як врятувати свій власний світ, вони люблять і ненавидять і це ріднить їх з родом людським. Такі боги легше знаходять ключ до сердець людей, адже відомо - люблять якраз за неідеальність. Недосяжний кумир, якому поклоняються і якого обожнюють, далекий від “худенької дівчинки”, хоч яким добрим він не був. Він годиться для мирних часів, цей кумир часів, коли підставити другу щоку може бути гідним учинком; часів, коли ніжність та душевна мʼякість рятують. У воєнний час потреби стають іншими, пріоритети змінюються, і боги, які панували у мирний час, більше не мають влади. Навіть християнські священики прямо кажуть, що вбити ворога, що зазіхнув на твою землю - не гріх, “навіть до сповіді не треба йти” (цитую вже легендарне інтервʼю з Владикою Луцьким і Волинським Михаїлом). Світлий Бальдр помер, і світ охопило передчуття Раґнарьоку чим не реалії життя “худенької дівчинки”?


Як віддану фанатку скандинавської міфології мене бентежить лише подекуди занадто далекограюча фантазія А.С.Баєтт наприклад, винахід “Рандрасиля”, морського аналога Іґґдрасиля, є не найвдалішим задумом, адже особливого сюжетного навантаження “дерево” так і не мало, а стилізація назви під реальний образ віддає дешевизною. Кілька таких художніх “промахів” компенсуються оригінальністю інтерпретації образів традиційних антагоністів, трікстера Локі та змії Йормунганд. І якщо про суперечливу природу Локі вже сказано, написано і навіть знято дуже багато, то образ Йормунганд зазвичай лишається в тіні. “Поза кадром”, як правило, лишається і цікавий аспект взаємовідносин Локі з його дітьми а от Баєтт робить дуже цікаву розвідку в цьому напрямку. Варто звернути увагу і на психологізм образів у Баєтт авторка дає свої відповіді на питання “чому?”, що стосуються героїв міфології. Серед особливостей її письма численні яскраві метафори та епітети; зображуючи природу, вона не шкодує слів на детальний опис квітів чи пейзажів; словом, читати книгу мовою оригіналу може бути досить складно, а перекладу твору на українську поки не існує.


Підсумовуючи, скажу, що повість А.С. Баєтт “Раґнарьок: кінець богів” це частково фан-фікшн на тему скандинавської міфології, частково автобіографія, частково філософська притча; це твір, який не дасть ґрунтовного знання про міфологію скандинавів, але який цілком здатний пробудити до неї інтерес; це книга про війну і воєнні будні; це книга про мир і перемогу. Ця книга про те, що пережити Раґнарьок можна, наскільки б темним і моторошним він не був те, що сьогодні актуально як ніколи.


Особиста субʼєктивна оцінка: 7,5/10.


Катерина Євсейчик,

Проєктна менеджерка

Українсько-Скандинавського Центру



24 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі